КІНОСТУДІЯ «КОНТАКТ»: ЛЮДИ І ФІЛЬМИ

Український сценарист, літератор, письменник, журналіст. Закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1959) і Вищі сценарні курси у Москві (1969).
З 1967 р. — редактор і сценарист студії «Київнаукфільм».
У 1990-х — 2000-х роках був оглядачем газети «Лзеркало тижня. Україна».
Автор 11 книжок, 1500 статей і 150 кіносценаріїв для фільмів різних жанрів.
Був членом Національної Спілки кінематографістів України.

Олександр Рожен – професійний письменник, оглядач газети “Дзеркало тижня. Україна”. Автор 11 книг, 1500 статей і 150 кіносценаріїв для фільмів різних жанрів. За його сценаріями були зняті фільми, які отримали вищі премії і Гран-прі на кінофестивалях в різних країнах світу.

На Кіностудії «Контакт» за сценаріями О.Рожена були створені документальні фільми «За бідного підприємця замовте слівце» (1999), «Паризька одіссея Віктора Некрасова» (2000), телевізійний серіал «Червоний ренесанс» (2004).

Публікуємо фрагменти чата з Олександром Роженом, що відбувся на сайті «Главреда» 19 липня 2012 року, який і сьогодні не втратив своєї актуальності.

Драматург Олександр Рожен: Україна нагадує поїзд, який здав назад
vasyld: Окрім того, що ви – відомий митець, то ще й і науковець. Чи не підкажете, чому в Україні така проблема із науково-документальним фільмами? Теж проблеми із фінансуванням? Вдячний за вашу творчість, і хай щастить. Олександр Рожен: Сам би хотів знати відповідь на це питання. 30% всієї науково-популярної літератури і журналів раніше споживали в Україні, зараз – 0%. Все розвалилося, і ніхто про це і не пошкодував. Краща студія в Європі – “Київнаукфільм” – нічого гідного не знімає. Керують нею безпорадні люди. Шкода …
Катя: Ви досвідчений сценарист. Чому ви вирішили змагатися в “Коронації слова”?
Олександр Рожен: Это произошло случайно. За несколько недель до того, как надо было отправлять свою работу, кто-то мне сказал, что есть такой конкурс. И мы с сыном отправили сценарий. Хотелось проверить, есть ли в Украине честный конкурс. Потому что до того я ни разу в Украине ничего никогда не получал. Правда, никогда и не посылал. Но в России, Праге, Голландии, Германии я тоже не посылал, но другие режиссеры посылали работы по моим сценариям, и мы получали гран-при. А в Украине это всегда был глухой номер. Всегда побеждали “хлопцы из своего села”. Это прекрасно, что появился конкурс, где человек без блата может получить оценку своей работе. Думаю, такие конкурсы – путь к возрождению культуры в Украине.
Ніна: Пане Олександре, чи вважаєте мистецтвом і вартим уваги нові формати: серіали, сіткоми, фільми і мультфільми у форматі 3D?
Олександр Рожен: Мій син (продюсер) зараз займається сценарієм дуже цікавого мультиплікаційного фільму в 3D.
Американська художниця намалювала для нього дуже цікавих персонажів. Таке кіно мені цікаво.
Щодо серіалів і ситкомів – важко сказати, тому що я їх бачу, тільки коли проходжу по кімнаті, коли дружина їх дивиться. Я бачу їх 3 секунди, тому я не фахівець в цій області…
Ніна: Коли ви пишите сценарії, якими принципами керуєтеся?
Олександр Рожен: Я не аналізую себе так глибоко, щоб зрозуміти … Щоб не вийшло, як у казці про робота, який так намагався розібратися, як він працює, що зламався.
kid: Чи вірите Ви в світле майбутнє українського кіно, зокрема документального?

Олександр Рожен: Що стосується документального кіно, то я вірю не тільки в його світле майбутнє, але і в світле сьогодення. Є чудовий документаліст – Сергій Буковський. Якщо хтось не вірить, подивіться його фільми. Для початківців сценаристів і режисерів корисно ознайомитися з картинами, які він зробив, коли йому було до 30 років. Зараз я познайомився з молодими режисерами і сценаристами, які гідні Сергія Буковського. Це світовий рівень. Думаю, на наступний рік масовий глядач побачить їх фільми.

Документального кіно багато не потрібно: група з трьох-п’яти чоловік, і поїхало … У арт-хаузного українського кіно найближчим часом ми побачимо хороші картини. Від геніального Антоніоні пішла дружина, актриса, яку він постійно знімав, тому що вона хотіла зніматися у фільмах, які дивляться мільйони. Щоб в Україні з’явилося комерційне кіно для мільйонів, потрібно створити кіноіндустрію, а це довго, складно і дорого…

Пам’ятайте, коли сідаєте в поїзд, в момент, коли він рушає, ви відчуваєте, що він чомусь здає вагони назад, а потім починає повільно, по одному їх підхоплювати і везти далі, тому що сил зрушити все відразу з місця в нього немає . Україна зараз нагадує такий потяг, який здав назад і починає підхоплювати по одному вагону. Для кіно дуже важливо вскочити в сьомий-восьмий вагон, в першу десятку. Поки що все розвивається правильно. Якщо пощастить, то воно може схопитися і в п’ятий вагон, і перспективи у кіно можуть виявитися величезними з простої причини: зараз навипускали режисерів, і вони бродять по Києву. Більша за 1000 безробітних кінорежисерів! І щороку готується ще сотня. Народ за свій рахунок вчиться, хоча надії – нуль. З усіх ситуацій є якийсь вихід. Думаю, якщо нинішнє кіноруководство знайде спосіб застосувати величезну молоду силу, то про українське кіно незабаром заговорять.

kid: Який з Ваших кіносценаріїв Вам найскладніше дався і чому?

Олександр Рожен:: За радянських часів все давалося дуже важко. Тому я ненавидів в якомусь плані цю роботу. А зараз я відчуваю себе вільною людиною, і все, що я роблю, мені цікаво. І я щасливий від цього.

booklia: Який свій кіносценарій вважаєте знаковою? Або якщо тільки плануєте такий створити, то про що б ви хотіли, щоб він був?

Олександр Рожен: Такий сценарій був відзначений на “Коронації слова” – “Солов’ї, солов’ї”. Зараз ми його перейменували – “Європа дивиться на нас”. Це ігровий сценарій, художній. Він отримує лавину позитивних відгуків, і це приємно. І на нього люди йдуть працювати, навіть не питаючи про те, скільки їм за це заплатять. Наступний сценарій, який мені хотілося б написати – по книжці Олега Кришталя “Гомункулюс”.
Антон Червоненко: Олександре, а чому ви більше не працюєте в “Дзеркалі тижня”?
Олександр Рожен: Треба віддати належне особливостям мого характеру: я ніде не працюю більше трьох років. На останній роботі пробув один день. Вважаю, що я такий, який я є, завдяки цій якості. І раджу не нехтувати ним іншим людям і не зупинятися на професії та роботи, яку вони зараз мають.

Не буду перераховувати екзотичні професії, якими я займався. Але три роки я працював в Академії наук фізиком, потім викладав, потім зайнявся журналістикою, потім почав писати сценарії, закінчивши сценарні та режисерські курси в Москві. А оскільки сценарист на роботу ходити не повинен, то відповідно це мені підійшло. За радянських часів я настільки відчув себе вільним, що, коли мене прийняли в сценарну майстерню кіностудії і поставили умову ходити раз в тиждень на годину і доповідати, як у мене просуваються справи, я ходив раз на місяць. Але, нарешті, сказав: “Забирайте свою зарплату, я звільняюся. Хочу бути вільною людиною”.

У роки незалежності я почав працювати в “Дзеркалі тижня”. Це щасливе місце, прекрасний колектив, була молодіжна команда, я був найстарішим. І тут я затримався на 15 років вперше в житті. Два роки тому в голову прийшла думка, що я засидівся. Я звільнився і відчуваю себе чудово.

Мені пощастило: у мене три сини, всі захоплюються кіно, один живе в Канаді, і його діти знімаються в голлівудських фільмах. Два інших сина тут працюють. Два роки тому ми з ними об’єдналися. З’явилася ідея створити компанію, поки що віртуальну, писати разом сценарії. Фактично ми пишемо разом втрьох. В даний час думаємо організувати юридичну особу для зйомки фільмів нашою групою. Навколо нас зібралася дуже цікава компанія композиторів і представників інших професій, єдиний, кого поки немає – хорошого оператора.
Діна: Наскільки затребуваною в нашій країні є робота кінодраматурга?
Александр Рожен: Робота у нас взагалі не затребувана, тому що немає кіновиробництва. На якийсь американської студії висить перед входом плакат: “Не економте на кравцях, перукарях і сценаристах”. Всі розуміють, що для того, щоб вийшов фільм, перш за все, потрібен сценарій. А у нас за сценарій і братися не треба, тому що в нинішніх умовах отримати гроші за нього неможливо. Це якщо говорити про ігрові фільми.

А сценарії до документальних фільмів – це взагалі повна безнадія. Я написав 150 сценаріїв, за якими зняті документальні фільми. Можу сказати, що це каторга. І молодим б порадив не займатися написанням сценаріїв для документального кіно – нехай їх пишуть самі режисери.