ЩЕ ОДИН МАТЕРІАЛ ПРО ОЛЕКСАНДРА РОЖЕНА ВІД ВИДАННЯ «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА»

Наш дорогий колега і друг Олександр Павлович Рожен помер 6 березня 2016 року в Ванкувері, де він жив з сім’єю останні два роки. 1 лютого йому виповнилося 79 років. Олександр Рожен відомий не тільки як український кіносценарист (багато його сценарії отримали призи на міжнародних кінофестивалях), але і як журналіст і письменник. Крім півтори сотні сценаріїв до науково-популярним і документальних фільмів, він тільки в нашому тижневику як кореспондент відділу науки і освіти, потім науковий оглядач, опублікував понад п’ятсот статей. Захоплено працював в жанрі науково-художньої літератури, планував видавати серію книг про видатних діячів української науки і культури.

Перед від’їздом зайшов до редакції з довгоочікуваним улюбленим онуком.
“До побачення! – попрощався, приховуючи хвилювання. – Сподіваюся, через рік повернуся, і тоді вип’ємо за зустріч”.
Життєві обставини і важка тривала хвороба змусили поміняти місце проживання. Припускав на час, а вийшло, як розпорядилася невблаганна доля.

Важко змиритися з думкою, що більше не почуємо в редакції його розкотистий сміх, веселі жарти і анекдоти. Що в газеті більше не з’являться його статті, їх читачі завжди чекали і бурхливо обговорювали. Тому що зачіпали за живе…

Олександр Рожен відомий не тільки як український кіносценарист (багато його сценарії отримали призи на міжнародних кінофестивалях), але і як журналіст і письменник. Крім півтори сотні сценаріїв до науково-популярним і документальних фільмів, він тільки в нашому тижневику як кореспондент відділу науки і освіти, потім науковий оглядач, опублікував понад п’ятсот статей. Захоплено працював в жанрі науково-художньої літератури, планував видавати серію книг про видатних діячів української науки і культури. З-під його пера вийшло кілька повістей про захоплюючому світі науки і неординарних вчених. Його перша книга “Вчений, інженер і сто століть”, що з’явилася ще в 1975 році, сьогодні стала букіністичної рідкістю.

Період занепаду популяризації науки в країні переживав дуже болісно і робив все можливе, щоб відродити до неї будь-який інтерес. Після відходу з “Київнаукфільму”, де працював редактором і сценаристом, захопився науковою журналістикою. Багатий життєвий досвід, широка ерудиція і легке перо (вельми гостре, коли відстоював принципову позицію) – симбіоз цих якостей надавав публікацій на складну наукову тематику те, що журналісти називають читабельністю. Він по-юнацькому зухвало порушував незаймані пласти тем. Статті і нариси часом викликали суперечки і бурхливі дискусії, але ніколи не залишали читача байдужим.

Дізнавшись кілька років тому про нещадного діагнозі, він, великий життєлюб, не здавався (скільки ще ідей і задумів виношував!) І союзником в боротьбі з хворобою обрав творчість. Навіть коли відчував себе дуже погано, звертався до своєї прихильної музи, і, як говорила його вірна дружина Наташа, це надавало йому неабиякі сили. Спільно з синами – кінорежисером Андрієм і продюсером Філіпом виступили в жанрі ігрового художнього кінематографа. Дебют сімейної команди виявився успішним – сценарії батька і синів Рожен двічі поспіль відзначені призами на конкурсах “Коронація слова”. Їх роботою зацікавилися закордонні студії.

Листи Олександра Павловича вражають своєю щирістю, співпереживанням подій в Україні. Людина дії, непосида, він не міг дозволити собі вдаватися до смутку. Вільний час проводив з обожнюваним онуком. Рядки з листів:

“… Йдемо до океану. Сідаємо на лавку і дивимося. Місця на пляжі, де ми лежали влітку, зайняли тюлені і морські котики. Чистота води дивовижна, незважаючи на те, що поруч гігантський порт”.

“Вчора під час відливу кит – біла косатка – полював на тюленів і залишився на мілині. Сонце нещадно палило, і було зрозуміло, що шкура косатки пересохне до наступного припливу. Тоді всі люди на пляжі схопили свої рушники, намочили в морській воді і стали вкривати косатку. Схоже, що вона з вдячністю дивилася на людей. Увечері під час припливу косатка змогла виплисти на велику воду. На березі, де вже зібралося півміста, пролунали оплески. Всі раділи, що вона врятована. Чи треба говорити, що і до людей тут інше ставлення, ніж в світі покійного в бозі соціалізму”.

“Все більше переконуємося, що Україна дуже нагадує Канаду. Просто їй дуже не пощастило з сусідом …”

Він мріяв про подорож по Тихому океану, про що написав у своєму останньому листі. Але, мабуть, йому судилося подорож у безмежний океан Вічності.